Художньо-меморіальний музей Івана Труша

Іван Труш (1869-1941) — видатний український живописець та громадський діяч кінця XIX — першої половини XX ст., який став однією з найпомітніших постатей галицької культури і відіграв виняткову роль у тогочасному мистецькому та національному житті Західної України.
Всю багатогранність особистості митця демонструє постійна експозиція, розгорнена в залах Художньо-меморіального музею Івана Труша. Двоповерхова вілла у стилі пізньої сецесії була зведена по вулиці Обводовій (тепер — вулиця Івана Труша) за проектом львівського архітектора Олександра Лушпинського. Тут з 1910 по 1941 рік художник мешкав разом із сім'єю.
Після смерті художника будинком заопікувалась його донька Аріадна Труш-Слоневська, яка в 1951 р. організувала постійну виставку в батьковій робітні, а згодом діти митця (Аріадна та Роман) заповіли дім в дар українському народу в особі Національного музею у Львові, який володіє найбільшою на сьогодні колекцією творів Івана Труша. Понад півсотні з них експонується нині в Художньо-меморіальному музеї, що офіційно розпочав свою роботу в 1989 році.

Експозиція, побудована за тематично-хронологічним принципом, репрезентує основні сторінки життя та творчості Івана Труша. Живописні полотна висвітлюють непересічний малярський талант митця, архівні документи та світлини розкривають становлення його як активного громадського діяча, критика та популяризатора української культури.
В трьох кімнатах першого поверху глядачам пропонуються одна з ранніх робіт Івана Труша ("Студія нагого старця", 1897) періоду його навчання в Кракові та кращі зразки його портретного доробку: портрет Івана Франка (1940), Івана Нечуя-Левицького (1900), Володимира Антоновича (1900), Михайла Грушевського (1900), Михайла Драгоманова та кардинала Сильвестра Сембратовича (1899). На виняткову увагу заслуговують портрети родини художника, серед яких вирізняється портрет дружини Аріадни (1904).
На другому поверсі в просторій майстерні, оформленій за проектом самого Труша, представлено роботи з пейзажного доробку художника. Картини "Кипариси" та "Хмари" — із кримської серії, що створювалася протягом чотирьох десятиліть під враженням від поїздок автора до Криму (1901, 1903, 1904).
Чимало італійських пейзажів зі зразками античної архітектури, невеликі етюди з пініями і кипарисами, цикл картин "Віа Аппія" із видами старовинної римської дороги стали результатом подорожей митця в Рим (1902) та Венецію (1908).
Арабські мотиви із зображенням природи південних країн створені під час майже двохмісячного перебування Труша в Єгипті та Палестині (1912). Цікаві за сюжетами та технікою виконання, ці роботи характеризуються монументальністю та стриманістю колористичної гами. В експозиції ця тема висвітлена в творах "Сфінкс" (1928), "Вечірній пейзаж з річкою Йордан", "Араб під селом", "Оливні дерева" (1928) і "Бедуїн в оазі"(1912), в яких художник майстерно передав життя в пустелі.
Виняткове місце в живописній спадщині Івана Труша належить творам із зображенням рідної природи. Особливим настроєм пройняті вечірні галицькі пейзажі: "Самітня могила", "Млин уночі" та "Захід сонця в Брюховичах". В сюжетно-тематичних композиціях із серії "Наше життя" ("Йордан на Гуцульщині", "Сільський хлопчина", "Весна на Гуцульщині", "Гуцулки біля церкви") автор демонструє традиції гуцулів та природу Українських Карпат.

 



Промофото події: "Художньо-меморіальний музей Івана Труша"